Марія Максакова: «Мова формує голосовий апарат людини»

Інтерв`ю 27.03.2019 [12:00]

Тим, хто хоче добре володіти своїм голосом, співачка радить спершу опанувати духовий інструмент  

- Маріє, ми розмовляємо зараз у Чернівцях, але далеко навіть не всі чернівчани знають, як ви пов'язані з цим містом.

- Пов'язана постаттю мого дідуся. Без нього не було б нічого. Він  засновник нашої династії. Його звали Макс Шварц, і він зі свого імені зробив сценічний псевдонім, став Максиміліаном Максаковим. Коли він поїхав із Чернівців, його кар'єра була подібна до ракети на злеті. Крім того, що виступав на сцені сам, він ще й робив антрепризу, в його постановках співав навіть Шаляпін. Радянська влада зненацька змінила його життя. Він опинився на її території і ніяк не вписувався в радянську дійсність. Навіть його зовнішність: тростина, капелюх, золотий годинник на ланцюжку... Він як був чернівчанином, так ним і залишився. В момент, коли він збагнув, що той переворот не тимчасовий, і сам він вже не буде ні виступати, ні возити антрепризи, він всю свою енергію, весь свій темперамент вклав у своє живе продовження, мою бабусю, яка була на 35 років молодшою за нього. Він відшліфував у неї не лише вокальну техніку, а й кожен жест, сценічну подачу себе і створюваних образів. Дідусь хворів театром, і цей вірус перейшов до бабусі, а потім через маму і до мене. Така собі династія одержимих сценою.

- Але ваша мама стала драматичною акторкою, не обрала оперу.

- Вона робила спроби навчатися співу, ходила на уроки, але не до своєї мами, моєї бабусі, а до Олени Катульської, яка жила поверхом нижче. Олена Климентіївна навіть ніяковіла через це перед бабусею. Після кількох уроків мама зрозуміла, що не все так просто, і пішла драматичною стежкою. І досягла значних успіхів. Тож все склалось якнайкраще для неї.

- З якого віку ви знали, що вам уготована сцена?

- В шість років вступила до Центральної музичної школи. Вчилась як піаністка. Грала доволі пристойно. Але в 15 років, коли мене осяяло бажання співати - а воно мало характер одержимості, - я побігла до Наталії Дмитрівни Шпіллер, бабусиної подруги і колеги по сцені. Вона взяла мене, почала займатись, і це було прекрасно, але, на жаль, її не стало через рік, і я перейшла до її учениці Маргарити Олександрівни Міглау. У неї вже теж був клас, він фактично збільшився удвічі, часу в неї було небагато на нас усіх. Я шукала педагога, стажувалася багато по всьому світу, аж поки навчилася співати. Це був складний і тривалий процес.

Зараз я досить швидко і успішно можу навчити співати. Ось моя київська студентка вже за рік занять перемогла на Міжнародному конкурсі. Жартую з певною іронією і навіть оскоминою, що якби свого часу потрапила в учениці до себе самої, то це було б щось видатне. Я кілька разів змінювала свою манеру звуковідтворення, поки дійшла до того, що є зараз.

- Коли ви уявляли себе в майбутньому оперною співачкою, то мріяли про якусь конкретну партію?

- Ні, в мене не було партії мрії. Хіба що я дуже любила «Лючію ді Ламмермур», але це партія для більш високого голосу. В мене студентки добре її співають.

- А яка тепер ваша коронна партія?

- Тоска.

- До речі, про студентів. Як вам наші українські голоси?

- Українські голоси одні з найкращих у світі. Річ у тому, що фонетика мови - це дуже суттєво і дуже важливо. Голосовий апарат у дитинстві формує мова, якою розмовляє людина. Тому співучість мови і генетично, і фактично дуже сильно позначається на формуванні гортані. Українська мова така ж мелодійна, як італійська. Крім того, є величезна пісенна культура, неймовірна кількість дивовижних народних пісень. У світі українці завжди успішно співали і співають.

- А українська школа оперного співу - вона є? Чому молоді співаки масово їдуть вчитися за кордон?

- Успішні співаки не завжди успішні теоретики. Вони імпульсивні, емоційні, часто не аналізують до кінця, що саме вони роблять, щоб видавати якісний звук. Іноді буває, що пощастило, і людина десь наполовину усвідомлено правильно співає, однак часто штампує собі подібних. Не розкриває індивідуальність іншого співака.

По суті від педагога вимагається, щоб він налагодив процес звуковідтворення, але і це ще не робить зі співака співака. Якщо порівнювати, наприклад, із їздою на велосипеді, то опера - це не просто їздити, це ще й виконувати циркові трюки на тому велосипеді.

Звичайно, дуже прикро, коли людина з хорошим голосом потерпає від неправильного навчання. Педагогів, які правильно вчать студентів, вкрай мало. Це ще й великий розсадник для різноманітних шахраїв, і це пояснювано. Адже голосовий апарат прихований, його не видно. Якщо взяти будь-який інструмент музичний, - ви бачите, як його тримати, як видавати звук. А голос - той самий інструмент, тільки невидимий. Це і створює поле діяльності для шахраїв. Знаєте, був колись такий сталінський міністр сільського господарства Лисенко, який весь час казав, що неврожайний рік - це добре, бо означає, що наступний буде урожайний. Так довів країну практично до голоду. Ось і деякі педагоги з вокалу розповідають студентам, що ось це важкий період, його треба пережити, перебути, а потім все буде добре. В ідеалі навчання вокалу повинен супроводжувати лікар. Натомість співак приходить до лікаря, коли вже в нього афонія, крововиливи, вузли, незмикання... Такими бувають наслідки неправильного навчання.

А я би порадила людям, які хочуть навчитися співати, спочатку взяти якийсь неважкий духовий інструмент, наприклад, флейту, і опанувати його. Бо принцип приблизно схожий.

- Ви згадували про українську пісенну спадщину. Ви і раніше були знайомі з нею, чи вже живучи в Києві почали її пізнавати?

- Я співала і раніше українські пісні, але в більшій кількості, звичайно, коли переїхала в Україну. Для мене це дуже серйозно і відповідально - академічне виконання цих пісень.

- Чи знайомі з нашою естрадною пісенною класикою? Наприклад, з творчістю Володимира Івасюка?

- Івасюк завжди буде особливим серед естрадних композиторіав. Якщо говорити, що він якось повязаний із народною мелодикою, то лиш у тому сенсі, що він на ній виріс. Але в нього ні на що не схожа музика. Це не наслідування, це його проекція української пісенної культури і водночас чиста творчість, не схожа ні на що.

- Як вам живеться в Україні? Маєте тут друзів, коло спілкування?

- Перший час в Україні я була рада кожному новому знайомству, але це потягло за собою багато розчарувань. Тож тепер не хочу витрачати своє життя на лицемірів.  Ви знаєте, з усіма моїми даними - знанням шести мов, абсолютним слухом, діапазоном у майже чотири октави, із зовнішністю, з проспіваними партіями, - важко сказати, яких би я досягла висот, якби була менш принциповою людиною. Але я переконана, що людина, яка хоче гідно прожити своє життя, не може вдаватися до підлабузництва, пристосуванства, інших подібних способів просування в житті, які зараз стали особливо в ціні. Моя позиція - боротись якістю. Є речі, через які переступити не можу. Брехати не можу, я занадто високу ціну заплатила за те, щоб говорити правду. Ніколи не спала з керівниками театрів, не носила хабарі за виступи, не заплатила жодної копійки за публікацію чи появу на телебаченні, ніколи нічого не випрошувала. Тому щодо мене часто поводилися несправедливо у професійній сфері. Наприклад, не давали партії, які я могла виконати найкраще. Водночас для тих, хто їх отримував, вони не грали якоїсь доленосної ролі. Тобто не виграв ніхто. Але я не переймаюся цим. Значно важливішим для мене є спокійний погляд у майбутнє і найголовніше - можливість відкрито дивитися в очі людям, повагою яких я дорожу.

Автор: Оксана Драчковська

Для того чтобы делать посты Вам нужно быть зарегестрированым

Другие новости из раздела Інтерв`ю